І знову осінь… Сумна пора… Оголені сірі дерева, скута морозом чорна земля, сумний заплаканий пейзаж за вікном. Сіра ковдра – непробивна броня хмар. Так бракує сонця. Так бракує літа. Літа, яке вже не повернути. Смуток… Очікування… Очікування миті, коли зима вкриє мокрий оголений світ пухкою ковдрою снігу. Очікування пори, коли сірість змінить білизна. А поки – агонія природи: повільне поринання землі в безпробудний летаргічний сон.
Але ми, біотехнологи, бачимо в калюжах відображення зірок. І ми вміємо бачити крізь сіру завісу хмар магічну красу осені. Золотої осені, що фарбує вересневий світ в різнобарвні кольори. Осінній карнавал фарб. Багряний жовтень. Останні штрихи щедрої осені, що засипає вулиці міст золотими монетами листопаду. Картина замальована в пам’ять. Жовтогарячий вогонь листя, що зігріватиме нас взимку. У снах. У спогадах. У фотографіях.