1.  Розкажіть, будь ласка, про особливості навчання на кафедрі мікробіологічних та вітамінних виробництв (нині кафедра біотехнології і мікробіології).

Програма навчання була дуже насичена: від вищої математики, біохімії до «сопромату», процесів і автоматів. Навчання мало своєю особливістю те, що була набрана лише одна група із 25 чоловік і усі дівчата. Багато лекцій начитували тільки для нас, коли ми сиділи у напівпустих аудиторіях.

2. Що особливо Вам запам’яталося з студентських років?

Висококваліфіковані інтелігентні викладачі. Запам’яталися, Тамара Платонівна Слюсаренко, Світлана Володимірвна Єльчиць.

3. Чи виходило поєднувати навчання з активним відпочинком?

Звичайно. Це Дніпро і Карпати і Дениші і Крим і «стройотряд». Плавання та спортивна гімнастика…

4.  Чи задоволені Ви вибором своєї професії? Скоріше так.

Студентство

Чесно скажу, що ще навчаючись у школі я планував вступати до Ленінградського кораблебудівельного інституту, бо займався в гуртку судномоделювання. Але в останній рік навчання в школі я захопився статтями про досягнення в галузі технічної мікробіології, які широко публікувалися в ті часи в доволі популярному науково-технічному журналі «Наука и жизнь». Ця інформація змінила мій вибір і я почав шукати – де і хто готує фахівців такого профілю? Виявилось, що у колишньому Радянському Союзі, лише два вищих навчальних заклади почали готувати майбутніх інженерів-біотехнологів – це кафедри мікробіології Київського технологічного інституту харчової промисловості (нині – НУХТ) та Московського технологічного інституту харчової промисловості. Звісно, я обрав Київ і у 1969 році подав документи до вступу в КТІХП на спеціальність «Технологія мікробіологічних та вітамінних виробництв». Конкурс був страшенний – десь до 15 чоловік на місце, бо набиралась лише одна група 25 чоловік тай підготовка абітурієнтів була на дуже високому рівні – майже усі були або медалістами, або відмінниками навчання. Вступні іспити включали в себе три усні випробування математика, фізика, хімія та один письмовий – українська мова та література. Мені вдалося успішно скласти ці іспити і з 1 вересня 1969 року я став студентом КТІХП. Оскільки ця спеціальність була нова, вчитись доводилось не лише студентам, але й викладачам – важко, але цікаво. Практично були відсутні підручники та посібники з багатьох технологічних дисциплін і викладачі готувались до лекцій в бібліотеці, опрацьовуючи масу журнальних статей як вітчизняних, так і закордонних. Крім того, на той час коли я став студентом КТІХП серед старшокурсників у нас був лише третій курс, і відповідно запитати про те, як робити курсові проекти, тим паче дипломний проект, не було у кого. Лише високий професіоналізм та завзятість наших викладачів дозволила нам подолати ці труднощі і отримати високій рівень знань, яким я і до нині користуюсь. Практику доводилось проходити на небагатьох існуючих дослідно-промислових підприємствах, які були розкидані по усьому Радянському Союзі. Так переддипломну практику я проходив у лютому 1974 року на Уфімському нафтопереробному заводі (Башкірія) у дослідно-промисловому цеху по виробництву білково-вітамінних концентратів, де у якості субстрату для культивування кормових дріджів Candida utilis використовувались рідкі парафіни нафти як відходи нафтопереробки. Завдяки дружній підтримці інженерно-технічних працівників цеху, які всіляко допомагали нам студентам-практикантам опрацьовувати важку для сприйняття технічну документацію, мені вдалося написати та оформити дипломний проект, який я успішно захистив і отримав диплом з відзнакою за спеціальністю «Технологія мікробіологічних та вітамінних виробництв».

Дорога до НУХТу

Ще навчаючись в школі (а я закінчувала середню школу у Нововолинську – інтернаціональному шахтарському містечку у Волинській області, розташованому за 7 кілометрів від кордону з Польщею), я знала, що моя майбутня професійна діяльність буде пов’язана з хімією. Починаючи з 7 класу, це був мій найулюбленіший шкільний предмет. Під час навчання в старших класах я була переможцем міських та обласних олімпіад з хімії, учасником і призером Республіканських і Всесоюзних олімпіад. Завдяки цьому, закінчуючи школу, я вже мала запрошення на вступ до Університету ім. Т.Г. Шевченка на хімічний факультет і, власне кажучи, була впевнена, що саме там і буду навчатися. Проте дуже часто у нашому житті якийсь випадок чи випадкова зустріч можуть круто змінити як плани на майбутнє, так і саме майбутнє. Так сталося і зі мною. У липні 1975 року я приїхала у Київ здавати документи на хімічний факультет Університету ім. Т.Г.Шевченка. На той час у Київському інженерно-будівельному інституті (нині Київський національний університет будівництва і архітектури – прим. автора) навчалася моя старша сестра. І одна з подруг моєї сестри розповіла про нову перспективну спеціальність, яку опановують її однокласники у Київському технологічному інституті харчової промисловості (КТІХП, нині Національний університет харчових технологій – прим. автора). І це виявилась спеціальність «Технологія мікробіологічних і вітамінних виробництв». На відміну від теперішнього часу, у 17 років мене було досить легко переконати, і кількох годин інформації виявилось достатньо для того, щоб здати документи не в Університет ім. Т.Г.Шевченка, а у КТІХП. Проте в приймальній комісії мене чекала перша несподіванка. Я була впевнена, що на цю спеціальність профілюючим предметом буде хімія. Тоді золотим медалістам достатньо було здати на 5 балів один профілюючий предмет, аби стати студентом бажаної спеціальності. Але виявилось, що профілюючим предметом на нашу спеціальність була математика, до того ж ще й усна. Тому наступний місяць був присвячений вивченню теоретичної математики: формули, гіпотези, доведення теорем і т.д. І 1 серпня 1975 року я успішно, на 5 балів, здала математику та стала студенткою нашого, тоді ще Інституту.

Мартиненко Олена Іванівна – старший науковий співробітник лабораторії модифікації структури біологічно активних речовин відділу регуляторних механізмів клітини Інституту молекулярної біології та генетики НАН України. 1978 р. закінчила Київський технологічний інститут харчової промисловості за фахом "Технологія мікробіологічних та вітамінних виробництв". Кандидат біологічних наук (1988), старший науковий співробітник (2003), доцент (2004).

Сфера наукових інтересів – вивчення впливу стресових факторів (низькі дози радіації, умови мікрогравітації, хімічні агенти тощо) на структурно-функціональний стан генома еукаріотів. Брала участь у виконанні пріоритетних науково-дослідних проектів, міжнародних грантів, загальнодержавних та міжнародних космічних програм, зокрема, у спільному українсько-американському експерименті «Шаттл-97». Працювала у лабораторії гравітаційної біології NASA (Космічний центр ім. Кеннеді. США, 1996 – 1997) та у Науковому центрі Інституту експериментальної ботаніки (Чеська Республіка, 2002).

Автор понад 50 наукових праць, у тому числі 8 патентів та 1 навчального посібника.

Учасник більш ніж 20 міжнародних та вітчизняних наукових з'їздів, симпозіумів та конференцій.

Поєднує науково-дослідну роботу з педагогічною діяльністю у Національному університеті харчових технологій, працюючи доцентом кафедри біотехнології мікробного синтезу. Нагороджена Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України (2004). Відмінник освіти України (2007).