Здається тільки вчора я, як і всі абітурієнти зараз після школи, цікавилась університетами перед вступом, хвилювалась через найважливіший вибір свого життя. Єдине, що я на той момент могла чітко розповісти про себе – як мені імпонує все, що пов’язано з хімією і біологією. Так доля мене і привела до вибору такої перспективної професії майбутнього, як біотехнолог.
Добре пам’ятаю день, коли перший раз переступила поріг нашого університету і зрозуміла, що саме тут я хочу навчатись. На той момент я ще і уявити не могла, що це місце стане моєю другою домівкою, де мене чекає шлях від студента до асистента кафедри біотехнології і мікробіології.
Питанням чи вступати до магістратури після закінчення бакалаврату, я навіть не задавалась, бо розуміла важливість отримання повної освіти. А вже будучи вже магістрантом, я настільки була в захваті від навчання, коли в тебе вже є певна «база знань», і ти ще глибше занурюєшся у цікавий світ нашої спеціальності, що це і було поштовхом до прийняття в майбутньому такого важливого рішення – працювати на кафедрі, яка вже встигла стати рідною. Дуже рада, що моє бажання тоді, і зараз відповідає дійсності.
Хочеться зізнатись, що я дуже хвилювалась чи вийде в мене щось доступно пояснювати здобувачам, адже це найголовніше в роботі будь-якого викладача. Сподіваюсь, що певні успіхи в цьому в мене є, я старанно над цим працюю. Починаючи з вересня місяця 2021 року я зрозуміла, що відчувають люди, коли їм подобається те, чим вони займаються, і з посмішкою ідуть зранку на роботу. Я була дуже рада починати проводити лабораторні заняття в стінах університету, мати змогу все показати та розказати у лабораторії, бачити на власні очі як здобувачі перший раз роблять пересіви та препарати мікроорганізмів, дивляться у мікроскоп. На жаль, тоді карантин знов вніс свої корективи в наші життя і викладачам довелось підлаштовуватись. Але і це мені було цікаво, адже це новий досвід. Далі були зйомки лабораторних робіт, навчання в режимі онлайн, кінець першого семестру і перша сесія, де я була вже не студенткою. Потім всі з нетерпінням чекали, що ми знов будемо навчатись в режимі офлайн, але в нашу країну прийшла війна…
Я впевнена, що ми все здолаємо! Вірю, що дуже скоро ми повернемось в рідні стіни університету і будемо далі разом зі здобувачами занурюватись в цікавий всесвіт мікросвіту! Все буде Україна!
Потапенко Валерія, асистент кафедри біотехнології і мікробіології
