1. Розкажіть, будь ласка, про особливості навчання на кафедрі мікробіологічних та вітамінних виробництв (нині кафедра біотехнології і мікробіології).
Програма навчання була дуже насичена: від вищої математики, біохімії до «сопромату», процесів і автоматів. Навчання мало своєю особливістю те, що була набрана лише одна група із 25 чоловік і усі дівчата. Багато лекцій начитували тільки для нас, коли ми сиділи у напівпустих аудиторіях.
2. Що особливо Вам запам’яталося з студентських років?
Висококваліфіковані інтелігентні викладачі. Запам’яталися, Тамара Платонівна Слюсаренко, Світлана Володимірвна Єльчиць.
3. Чи виходило поєднувати навчання з активним відпочинком?
Звичайно. Це Дніпро і Карпати і Дениші і Крим і «стройотряд». Плавання та спортивна гімнастика…
4. Чи задоволені Ви вибором своєї професії? Скоріше так.
5. Чому Ви вирішили вступати саме до Київського технологічного інституту харчової промисловості (нині Національний університет харчових технологій)? Чому Ви обрали саме таку спеціальність (інженер-технолог мікробіологічних і вітамінних виробництв)?
Це була нова спеціальність, і мені імпонувало, що вона може бути пов’язана з науковими дослідженнями.
6. Розкажіть, де на той час проходили практичну підготовку студенти і особисто Ви.
У порівнянні з сьогоднішніми реаліями розумієш , що навчання і практика були поставлені на високий рівень. Практику , наприклад, я проходила на Київському пеніциліновому заводі (працювала на канікулах), заводі БВК в м. Уфі, заводі по випуску хлортетрацикліну у м. Краснодар. Там, до речі я вперше стикнулася з безкінечним повтором хімічних реакцій для спектрофотометричного визначення ХТЦ і у кінці практики на кваліфікаційній комісії (директор, технологи) на питання чи є які побажання сказала: «Визначення ХТЦ давно потрібно було автоматизувати». У подальші роки наші практиканти повертаючись із Краснодару завжди говорили, що на заводі цікавилися де я «така розумна» і чим займаюся…
7. Розкажіть, будь ласка, цікаву історію, пов’язану з навчанням в університеті.
Для виконання курсової роботи я довго набирала програму для комп’ютера «Іскра» (такі комп’ютери займали по пів кімнати і гуділи як трактори). Залишилося лише включити комп’ютер у мережу. Я з відчуттям майже виконаної роботи включила рубильник і в лабораторії повисла гнітюча тиша бо виключився інший комп’ютер. Мене зразу взяли у облогу троє розгніваних п’ятикурсників-механіків. Виявляється я одним порухом руки пустила на смарку їх трьохденну роботу по диплому. Довго вибачилася, а вони все не могли заспокоїтися. Мене врятувало те, що я третьокурсниця і «ще зелена».
