Здавалося, ще тільки вчора вступав до аспірантури, аж раптом промайнув вже цілий рік невпинного навчання, сповненого кропіткою науковою працею та роботою на виробництві.
Так трапилось, що відразу після навчання в магістратурі я влаштувався на посаду інженера-технолога технологічної лабораторії Дослідного центру АТ «Київмедпрепарат». Цікаву роботу кидати аж ніяк не хотілося, але, в той же час, я ніяк не міг забути про бажання навчатися в аспірантурі, яке почало зароджуватись від самого початку виконання науково-дослідної роботи на базі кафедри біотехнології та мікробіології.
Довелося поєднувати! Ви знаєте, як не дивно, але це виявилося цілком реальним. При цьому, так трапилось, що перехід на навчання в аспірантурі для мене виявився майже непомітним. Адже принципово нічого не змінилось, раніше працював, проводив дослідження, писав наукові праці, і зараз те саме, але вже більш самостійно.
У той же час, можливо єдиною, суттєвою незручністю виявилося те, що вчитись в аспірантурі (ходити на лекції, робити експерименти) і працювати на роботі необхідно було в майже один й той самий час. Довелося багато домовлятися, більше працювати, ніж очікувалось, але треба віддати належне роботодавцю і педагогічному колективу, які з розумінням поставилися до такої проблеми і посприяли у її успішному вирішенні.
Натомість приємним бонусом стало усвідомлення того, що раніше працював недаремно. Так, завдяки здобутим раніше навичкам «працювати руками» і «нарешті навчився толково писати» постановка експериментів, їх аналіз та публікування отриманих результатів, займало набагато менше часу (без погіршення результативності), ніж це було на початку моєї наукової кар’єри. Велику роль також відіграє вміння ефективно розподіляти свій час, а також наявність ґрунтовних фундаментальних та прикладних знань з різноманітних дисциплін. Оглядаючись у минуле, аж не віриться, як свого часу це все можна було осягнути. Зате зараз завдяки набутим знанням багато речей здаються дуже простим, що не може не радувати! Напевно без такого підґрунтя успішне поєднання роботи і аспірантури було б практично неможливим.
Зважаючи на це, хочу порадити вивчати дисципліни ретельно і сумлінно. Можливо на це знадобиться трохи більше часу, але повірте, воно вартує того. А то потім може так трапитися, що все доведеться надолужувати, як у старі добрі часи, довгими веселими вечорами, а може і ночами.
При нагоді також хочу подякувати Ярош Марині (магістрантка І року навчання), допомога якої при осяганні неосяжних дослідів була дуже доречною, коли одного мене на все фізично не вистачало.
На завершення, хотів би порадити всім не лякатися перешкод, якими б нездоланними вони не здавалися на перший погляд. Головне пробувати і робити перші кроки, і не забувати, що з сумлінною працею можна всього досягти!
І головне, поки ще дійсно є час на навчання і ґрунтовне дослідження комплексних питань і проблем витрачайте його з розумом, не марнуйте, бо потім його точно не буде вистачати!
Андрій Вороненко, здобувач вищої освіти ступеня доктора філософії ІІ року навчання
за спеціальністю 162 «Біотехнології та біоінженерія»
