Зовсім нещодавно ми вже розповідали про те, що серед здобувачів кафедри біотехнології і мікробіології є чимало представників НУХТівських династій. Слід зазначити, не всі вони одразу зрозуміли, що біотехнологія - це саме та спеціальність, яку варто опанувати для забезпечення успішного кар’єрного зростання та професійного росту. Такі студенти є як на денній формі навчання, так і на заочній.

Тож, у продовження серії публікацій щодо НУХТівських династій здобувачів-біотехнологів пропонуємо відверту сімейну історію магістрантки ІІ року навчання, Бойченко Ольги, яка не втрималась від коментаря першого нашого допису з цієї серії у фейсбуці і охоче відгукнулась на пропозицію розповісти про свій шлях до біотехнології:

«Тепер і я можу вас познайомити зі своєю історією. Коли я ще навчалася в школі, то чомусь завжди думала, що пов’яжу своє життя з юридичною діяльністю. Але не так склалося, як гадалося…

Мої батьки (Бойченко Наталія та Бойченко Валентин) закінчили НУХТ ще в далекому 1975 році за спеціальністю «Технології цукристих речовин». Мама вступила до НУХТу за порадою свого дядька, професора Вечерського Павла Афанасійовича, який тоді працював там, а тато просто обрав університет з таким напрямком, бо поруч з його домом розташовувався цукровий завод. Після закінчення університету вони по розподілу приїхали у м. Сміла і почали працювати: мама – інженером-конструктором, а тато – інженером у груповій лабораторії цукрового заводу.

У 1994 році моя старша сестра (Бойченко Тетяна) теж обрала «Технологію цукристих речовин» і вступила до НУХТу. На даний час вона працює в цеху випуску твердих лікарських засобів АТ «Фармак».

А я в цей час і не думала про НУХТ, та доля вирішила інакше. Одного дня до нас в школу завітали представники Смілянського технікуму харчових технологій і запропонували усім бажаючим прийти і спробувати свої сили у олімпіаді – перші 8 найкращих учасників отримували вступ без іспитів на державну форму навчання до технікуму. І я вирішила просто піти і спробувати свої сили, щоб розуміти хоча б свій рівень підготовки. На першому етапі нас було 80 школярів, на другий перейшли лише 30 осіб, і за результатами я зайняла 5 місце та стала студенткою автоматично.

Так в 2000 році я стала теж частиною нашої династії НУХТ. Під час навчання за період практики освоїла дві робітничі професії (лаборант та центрифугувальник утфелю) та отримала можливість попрацювати в лабораторії цукрового заводу лаборантом. Робота на підприємстві мене зацікавила досить сильно. Технікум я закінчила з відзнакою та отримала пропозицію поїхати працювати головним технологом на цукровий завод аж до м. Чоп. На той момент мені було 16 років і їхати так далеко просто не дозволили батьки, тому в 2004 році, закінчивши технікум, я продовжила навчання в університеті.

В НУХТі було дуже цікаво! Я вперше потрапила до Києва, почала жити в гуртожитку, де з’явилось багато нових друзів. Навчання було динамічне та насичене. Вільний від навчання час ми проводили теж з користю – прогулянки міськими парками, відвідування кінотеатрів, музеїв, виставок та театрів... Так смішно зараз згадувати, як ми на першому курсі блукали корпусами університету і шукали переходи з одного корпусу до іншого. Досі з жахом згадую, як з третього разу здала «Органічну хімію», дуже переживала, що відрахують. Але все це зараз згадується з посмішкою. Це були найкращі роки мого життя.

В 2009 році я отримала диплом спеціаліста та почала роздумувати над подальшим працевлаштуванням. За час мого навчання дуже багато цукрових заводів просто порізали на металобрухт і моя освіта виявилась не досить актуальною… Тоді я і почала моніторити ринок праці. Одним із лідерів для себе я обрала фармацевтичне підприємство «Фармак» і подала своє резюме. Відповідь отримала досить швидко та пройшла співбесіду. Мені запропонували робітничу посаду – апаратника приготування стерильних розчинів і я погодилась, адже треба ж з чогось починати. За 8 місяців отримала пропозицію стати майстром зміни і перейшла вже на інженерну посаду. Та з плином часу все міняється і для подальшого руху на підприємстві потрібно було мати відповідну освіту. Тому я і вирішила знову вступити до НУХТу але вже на іншу спеціальність “Біотехнології та біоінженерія” (ОПП «Фармацевтична біотехнологія»).

Можу сказати одне, в 35 років починати отримувати нову освіту, досить важко.

Перша зустріч з Пирог Тетяною Павлівною показала нам, що легко не буде і ніхто за нас нічого не робитиме. Та все на першій сесії пройшло нормально – контрольні завчасно здала і якось без складнощів склала іспити, хоча поєднувати одночасно роботу, навчання та сім’ю виявилося дуже складною задачею. В деканаті всі підтримували і без проблем надавали всю необхідну інформацію. Друга сесія виявилась складнішою – карантин вніс свої корективи, довелося звикати до спілкування онлайн, а це не дуже комфортно (я звикла до живого спілкування) і довелося вчитися робити презентації та користуватися різними мессенджерами. Та і тут все якось швидко налагодилось.

Зараз я вже готова до захисту магістерської роботи і дуже радію з цього приводу. Хочеться щиро подякувати к.т.н., доц. Пенчуку Юрію Миколайовичу за його уважність та терпіння до моїх питань, за те що був постійно на зв’язку, за підтримку та поради.

Зараз можу вже з упевненістю сказати, що біотехнологи дійсно можуть на сьогоднішній день претендувати на отримання цікавих кар’єрних пропозицій від багатьох підприємств і не виключаю того, що і моя донька теж, коли виросте, стане студенткою НУХТу.»

Отже, бажаємо Ользі та її колегам успішного захисту, а майбутнім абітурієнтам «правильного» вибору освітнього вектору.