Пам'ятаю, як нещодавно думки про закінчення університету навіювали на мене тривогу. Адже після п'ятого курсу розпочинається те нове, незвідане, по-справжньому доросле життя. Життя, в якому на відміну від навчання в університеті, ніхто не дасть тобі чіткого плану дій, життя, в якому все залежить лише від тебе.
Не встигла вгледіти, а вже пройшли і захист магістерської роботи, і випускний.... Ще навчаючись в університеті, я інколи уявляла собі, як колись знову повернуся на рідну кафедру. І мрії починають здійснюватися. З 1 вересня 2014 року я переступила поріг рідної кафедри не як студент, а вже як асистент. Усвідомлення того, що п'ять років пройшли не дарма, що у тебе не просто є знання, а їх достатньо для того, щоб передавати іншим з´явилося на перших лабораторних заняттях, які я провела як викладач. І якщо раніше я не часто задумувалась над тим якою благородною і важкою є праця викладача, то зараз я це чудово розумію. І вже зараз, згадуючи своїх викладачів, мене переповнюють слова вдячності за ті теоретичні та практичні навики, які я отримала, за багаж знань, яким володію, за те, що прищепили любов до моєї спеціальності.
Катерина Панасюк
