Настали темні часи і страшні речі кояться в світі. Але найстрашніше не те зло, що навколо нас, а те, що всередині. В лихі часи темрява окутує душі людей, пробуджуючи найтемніше, що в нас є: страх і відчай, лють і ненависть. І єдина протидія тотальній пітьмі – культура і мистецтво. Лише мистецтво здатне врятувати від відчаю того, хто вже втратив надію. Лише мистецтво може не дати втратити любов, добро і людяність в часи, коли панує зло. Всі тоталітарні режими завжди спалювали книги, тому що культурно розвинену людину неможливо зробити рабом, а сила народу не в славетній історії кривавих баталій, а в багатстві та різноманітті його культурного багажу.

Саме тому студенти БТЕК ідуть на мистецький фронт, щоб світлом культури та мистецтва розганяти пітьму. В квітні біотехнологи зачитали вірш «І буде мир», а тепер ще й заспівали разом з ННІХТ пісню «Ой, у лузі червона калина». Цією піснею, яка довгий час була гімном національного спротиву українського народу, нухтята підтримали незламних захисників України, що б’ються на сході за нашу свободу і незалежність. А тим часом здобувач групи БТ-2-1 Вербіян Володимир став одним з переможців літературного конкурсу «Поетична зима Миколи Сома» у номінації «кращий власний поетичний твір».

На перший погляд може здатися, що вірші читати та пісні співати – це не в окопах воювати, і культурний фронт має якусь другорядну роль, але давайте пригадаємо, що формує націю. Мова? Ні, не мова, адже одна нація може бути багатомовною, а декілька націй мати спільну мову. Релігія? Не релігія. Державність? Але ж і державність це лише результат самоусвідомлення нації. А націю формує культура. Тож збереження та популяризація вже наявних культурних здобутків, а також розвиток культури за рахунок створення нових творів має ключову роль у боротьбі нації за свободу і всього світу за світле майбутнє. До того ж диктатори, якими б могутніми вони не здавалися, рано чи пізно помруть, тоталітарні режими колись впадуть, будь якій ворожнечі врешті-решт прийде кінець, тільки мистецтво – вічне.