Існує досить популярний стереотип, що потрапивши на п’ятий курс великих зусиль для навчання прикладати не потрібно, предмети не дуже цікаві, оскільки спрямовані на узагальнення знань за чотири попередні роки і, взагалі, нащо відвідувати пари, якщо краще спрямувати всі зусилля на пошук роботи чи на щось більш цікаве (прогулянки з друзями, кіно та ін.)... Та все ж на власному досвіді особисто ми – студенти факультету БТЕК-5 вже переконались що це зовсім не так!
Вже багато років на кафедрі біотехнології і мікробіології практикується співпраця з різноманітними науковими інститутами (Інститутом мікробіології і вірусології НАН України ім. Д.К. Заболотного, Інститутом молекулярної біології і генетики НАН України, Інститутом ботаніки ім. М.Г. Холодного та ін.) – все для того, щоб студенти змогли поближче ознайомитись зі світом науки, щоб навчання стало цікавішим і пізнавальнішим. Вже з першого курсу ми почали відвідувати різні відділи наукових інститутів. Як сьогодні згадуємо перші враження, емоції, здивування і безліч запитань, які сипались на викладачів та співробітників інститутів на екскурсіях. Всі чотири роки навчання кафедра мікробіології та біотехнології розширяла горизонти співпраці з інститутами і, тим самим, відкривала двері у науковий світ нам – студентам.
І ніби здавалося б, що до 5 курсу ми вже побували всюди, та кафедра підготувала нам нові сюрпризи – розширила співпрацю з Інститутом біохімії ім. Паладіна і влаштувала екскурсію у відділ молекулярної імунології.
У рамках екскурсії ми ознайомились з діяльністю лабораторії імунології, яка є складовою відділу молекулярної імунології. На даний момент лабораторія займається дослідженням дифтерійного токсину, а саме, механізму його проникнення до клітини. Це є необхідним для створення ефективних методів боротьби з дифтерією. Також нам розповіли, як виділяють ген дифтерійного токсину за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (перед цим клітини необхідно зруйнувати за допомогою ультразвуку). Для синтезу ланцюга рекомбінантної ДНК використовують ДНК-полімерази, виділені з Thermophilusaquaticus. Для подальшої роботи щодо введення ензиму до клітини використовують плазміди типу РЕТ28А+.
Співробітники відділу пояснили, що важливою умовою роботи є безпека дослідів, тому ДНК синтезують таким чином, щоб отриманий білок мав усі властивості дифтерійного токсину, окрім його отруйних властивостей. Безпечність ензиму перевіряють на лабораторних мишах. А для того, щоб безпосередньо вивчити механізм взаємодії білка, ідентичного до токсину, до нього прикріплюють (на рецептор HBGF) люмінесцентний білок (fusionprotein PEGFP-N1), що дозволяє візуально спостерігати за проникненням досліджуваного ензиму та його взаємодією з клітиною.
Під час розповіді нам продемонстрували прилади, на яких проводять дослідження, та реактиви: різні типи полімераз та люмінесцентних білків. Також на комп'ютері було схематично відтворено механізм ПЛР – показано спосіб введення ензиму дифтерійного токсину до плазміди. За допомогою фотознімків ми змогли побачити механізм надходження токсину до клітини.
Хоча це була вже була не перша наша екскурсія в науково-дослідний інститут і не вперше ми стикнулись з дослідженнями та відкриттями – враженням та цікавості не було меж, а на викладачів та співробітників лабораторії, як і колись, на молодших курсах, сипалось безліч запитань.
Особливу подяку ми хочемо висловити викладацькому складу кафедри, оскільки наші викладачі прикладають багато зусиль для того, аби студенти розвивались та пізнавали багато нового, а у нас – п’ятикурсників, по завершенні університету залишався приємний «післясмак» навчання.